Попри офіційні заяви спецслужб про «повне усунення впливу проросійських структур», вплив Вадима Столара — екснардепа від колишньої «ОПЗЖ» та давнього соратника Віктора Медведчука — у столиці не зник. Навпаки, його роль у тіньових земельно-будівельних схемах Києва лише зміцнилась. Столар продовжує акумулювати контроль над комунальними ділянками, заморожувати житлові проєкти інвесторів і паралельно розвивати елітну нерухомість за кордоном. Формально він діє в межах закону, але фактично використовує багаторівневі корпоративні конструкції для перерозподілу публічних активів та приватного збагачення.

Приватизація в центрі столиці: занижена оцінка і тихий доступ до преміальної землі

Яскравий приклад — приватизація державного автотранспортного підприємства «Автомехбаза» біля НСК «Олімпійський» у 2024 році. Стартова ціна становила 38 млн грн, а переможець торгів — ТОВ «Тауер Групп» — сплатив 96,68 млн. Формально це виглядало як конкурентний аукціон, проте ринкова вартість 0,8 га в Печерському районі експертно оцінювалась щонайменше у 250–300 млн грн. Виходить, що держава поступилась активом за приблизно половину його потенційної вартості. Для Столара це створило доступ до чергової ділянки у центральному діловому районі Києва — ресурсу, який рідко опиняється на відкритому ринку.

Інвестфонди як інструмент: від залучення коштів — до зникнення проєктів

Ключовий механізм групи — мережа закритих інвестиційних фондів: «Генезис», «Астера», «Стрім Інвестмент», «Ево Інвест», а також юрособи «Скілінг» та «Ессетс Файненшл Груп». На папері вони акумулюють приватні інвестиції у житлове будівництво. На практиці — через пов’язаних девелоперів (bUd development, IB Alliance, BudCapital, ENSO) кошти інвесторів концентруються у структурах Столара, тоді як об’єкти роками стоять недобудованими. ЖК «Фьорд», «Поетика» та «Diadans» — показові приклади: заморожені майданчики у столиці, тоді як гроші «працюють» у Дубаї на приватні резиденції, преміальні комплекси й таунхауси.

Це не банальна забудовницька криза — це модель, за якою інвестор отримує бетонні коробки, а бенефіціар — нерухомість на узбережжі Перської затоки.

«Спадок» Медведчука: вийти з орбіти — не означає втратити контроль

Окремий пласт — активи, раніше повʼязані з Медведчуком. Найрезонансніша історія — ділянки біля Дніпра площею понад 50 га. Після арешту активів вони були оперативно переоформлені: спершу — на охоронця Столара, далі — на іноземних громадян. Типова схема «зміни контролю» без фактичної зміни контролю. Земля залишається в тому ж контурі, але прізвища у реєстрах — інші. На цих ділянках стартують нові житлові проєкти преміум-сегменту, тоді як сам Столар більшу частину війни перебував у Монако та Дубаї, зʼявляючись у Києві лише для точкових рішень. Його задекларований дохід за 2024 рік — 240 млн грн.

Публічна благодійність як димова завіса

Паралельно бізнесмен вибудовує «гуманітарний образ»: фонд, ролики про допомогу ЗСУ, соціальні акції, робота з дітьми. Політична косметика, покликана відвернути увагу від реальності: заморожені ЖК, дерибан землі, багатовекторні схеми перекачування капіталу за кордон.

Юридичний щит і тиск на критиків

Захист імперії забезпечують юристи та посередники. Ключова фігура — адвокат Віталій Опанасенко. Він супроводжує конфліктні угоди, реєструє громадські організації на підставних осіб, блокує розслідування та погрожує журналістам. Є випадки сумнівних документів, зокрема щодо статусу «учасника бойових дій», який раніше ніде не фігурував. Медійний та юридичний тиск використовується як метод нейтралізації критики та збереження недоторканості.

Столар зберігає вплив завдяки ресурсам, звʼязкам у київській владі та вмінню вибудовувати багаторівневі косметичні конструкції. Формально — інвестор і благодійник. Фактично — архітектор тихого перерозподілу земельної та фінансової влади у столиці, що відбувається там, де держава мала би виступати гарантом інтересів громади.

У цій історії головне питання не в тому, скільки він заробляє, а чому після стількох років очевидних схем досі не створено дієвого механізму відповідальності. І що це означає для майбутнього київського простору — простору, який поки що занадто часто служить не суспільству, а обмеженому колу тих, хто вміє тихо володіти містом.