НАБУ оголосило підозри чотирьом суддям Верховного Суду у справі Князєва

НАБУ оголосило підозри чотирьом суддям Верховного Суду у справі Князєва

Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура оголосили підозри чотирьом суддям Верховного Суду у рамках резонансної корупційної справи — детальніше про це у матеріалі spilno.org. Серед підозрюваних — троє чинних суддів (Жанна Єленіна, Ірина Григор'єва, Ігор Желєзний) та один колишній — Олександр Прокопенко. За версією слідства, усі вони входили до складу Великої Палати ВС і у квітні 2023 року проголосували на користь мільярдера Костянтина Жеваго в обмін на частину від $2,5 млн хабаря.

Справа стосується рішення щодо акцій Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Жеваго придбав пакет акцій ще у 2002 році, однак на початку 2020-х колишні акціонери через суд домоглися визнання угоди недійсною. Щоб зберегти актив, бізнесмен, за версією слідства, через посередників передав $2,7 млн — і 19 квітня 2023 року Верховний Суд ухвалив рішення на його користь. Організатором схеми виступав голова ВС Всеволод Князєв, якого затримали у травні того ж року.

Справа отримала додатковий скандальний відтінок через фігуранта Олександра Прокопенка: за кілька днів до вручення підозри він переоформив на сина квартиру та паркомісце вартістю близько 1,6 млн гривень. При цьому його син є детективом НАБУ — хоча бюро підкреслює, що до слідчої групи у цій справі він не входив. Директор НАБУ Семен Кривонос того ж дня підписав рішення про арешт переоформленої нерухомості та ініціював службове розслідування.

Підозри оголошено через три роки після арешту Князєва. У НАБУ пояснюють затримку браком достатньої доказової бази: сам факт знайдених під час обшуків грошей ще не доводив їхній зв'язок із конкретним голосуванням. За цей час слідство сформувало необхідну доказову базу. Ще кілька колишніх суддів ВС, які подали у відставку синхронно з арештом Князєва у 2023 році, офіційних підозр поки не отримали, однак залишаються у полі уваги слідства.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Олег Горецький про медіацію: чому конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок

Ми звикли думати, що йдемо в конфлікт заради справедливості. Що коли ми праві — треба стояти до кінця, довести свою правоту, домогтися, щоб винний поніс покарання. Ця логіка здається настільки природною, що ми майже ніколи її не ставимо під сумнів. Але практикуючий медіатор і кандидат юридичних наук Олег Горецький пропонує подивитися на суперечку тверезіше — з погляду прагматика, а не борця за принцип. Свою позицію він розгорнув у резонансному матеріалі «Конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок», який ліг в основу його книги «Сам собі медіатор» — посібника, що вчить рахувати, а не реагувати.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.