Вам ведь интересно что случилось с Виталием Нестором?

Вам ведь интересно что случилось с Виталием Нестором?

Злые языки говорят, что он не оправдал Юлиных надежд как мужчина, но это брехня. Случилось то, во что поверить еще труднее: партия победила Юлю. 

Нестор настолько скользкий и неприятный тип, а навязывали его так грубо и тупо, что люди взбунтовались. 

Теперь Нестор идет вторым номером, прямо за Кучеренко, и, скорее всего, попадет в Киевраду. Юля боится потерять деньги Молчановой, и потому клянется ей, что Нестор станет главой фракции и, со временем, лидером киевской Батькивщины. А на Кучеренко повесят вину за проигрыш мэрских и задвинут подальше. 

Но, как видим, Тимошенко уже не всегда способна проконтролировать свою секту. 
 

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Олег Горецький про медіацію: чому конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок

Ми звикли думати, що йдемо в конфлікт заради справедливості. Що коли ми праві — треба стояти до кінця, довести свою правоту, домогтися, щоб винний поніс покарання. Ця логіка здається настільки природною, що ми майже ніколи її не ставимо під сумнів. Але практикуючий медіатор і кандидат юридичних наук Олег Горецький пропонує подивитися на суперечку тверезіше — з погляду прагматика, а не борця за принцип. Свою позицію він розгорнув у резонансному матеріалі «Конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок», який ліг в основу його книги «Сам собі медіатор» — посібника, що вчить рахувати, а не реагувати.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.