Виконувача обов'язків директора парку культури та відпочинку "Партизанська слава" Ігоря Золотоверха після двох років судових засідань визнали невинуватим у вимаганні та одержанні неправомірної вигоди. Суд дійшов висновку, що йому не хабар давали, а провокацію влаштували.

Історія починалася як цілком благородна ініціатива. У 2023 році в директора фірми, що займається громадським харчуванням, начебто виникла ідея розташувати в парку намет "Незламності" з безкоштовним інтернетом, чаєм, кавою, генератором для підзарядки гаджетів та іншим необхідним. Він зустрівся в кафе з керівником парку і представив свій задум, показав брошуру.

Посадовець, за версією обвинувачення, ідею схвалив, але додав, що для її реалізації потрібно 2 тис. доларів. Підприємець нібито спочатку погодився, а потім обурився, адже в країні війна і робити цього він не хотів. Тому звернувся до Управління стратегічних розслідувань Нацполіції в Києві із заявою про вимагання в нього неправомірної вигоди.

Далі все пішло за класичним сценарієм. Під контролем правоохоронців підприємець продовжив спілкування з керівником парку і нібито передав йому двічі по тисячі доларів. За другим разом Золотоверха затримали через 20 хвилин після того, як він мав одержати частину неправомірної вигоди в обмін на примірник договору про співробітництво. Тисячу доларів при ньому справді знайшли. От тільки купюри виявилися неміченими.

І ось тут починається та частина справи, яку прокуратура так і не змогла закрити. Прокурор не надав ані висновку хімічної експертизи, ані результатів змивів з рук обвинуваченого, які підтверджували б наявність на них люмінесцентної фарби, якою обробляли заздалегідь ідентифіковані купюри. Тобто гроші є, а доказів того, що це саме ті гроші, немає.

Сам Золотоверх вину в судовому засіданні не визнав і від показань відмовився. Але в останньому слові заявив, що жодних хабарів не вимагав і не отримував, а все його спілкування з підприємцем мало виключно офіційний господарсько-правовий характер і стосувалося законного укладення договору про співробітництво та партнерство між комунальним закладом і товариством.

Захист звернув увагу суду на деталь, яка врешті й вирішила справу. Свідок на допиті підтвердив, що раніше вже брав участь в аналогічних кримінальних справах. Не в одній, а саме в аналогічних, тобто в таких самих провадженнях про неправомірну вигоду. На думку захисту, це свідчить про штучне створення ситуації і провокацію.

Суд із захистом погодився. У рішенні зафіксовано, що заявник справді визнав факт системної та багаторазової співпраці з оперативними підрозділами поліції як заявник в аналогічних кримінальних провадженнях щодо одержання неправомірної вигоди. Іншими словами, людина, яка нібито постраждала від вимагання, робить це не вперше і має в цьому певний досвід.

Далі суд узявся за відеозаписи негласних слідчих дій, і картина остаточно перевернулася. Із записів не вбачається, щоб обвинувачений висловлював категоричні вимоги або погрози щодо вимагання коштів. Натомість саме свідок постійно наполягав на якнайшвидшому вирішенні питання, сам пропонував гроші та прискорював видачу документів. Уявіть цю сцену: людина, яка прийшла зафіксувати вимагання, підганяє того, хто нібито вимагає.

Окремої згадки заслуговує технічний бік справи. Деякі додані до протоколів НСРД цифрові носії суд не зміг дослідити взагалі, бо їх не вдалося відкрити з технічних причин, навіть із залученням спеціаліста. А деякі носії виявилися просто порожніми. Тобто в матеріалах кримінального провадження про хабар лежали диски, на яких не було нічого.

Підсумок закономірний. Провокація робить усі зібрані матеріали недопустимими доказами, а без доказів немає й обвинувачення. Ігоря Золотоверха виправдали у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Два роки судів, порожні носії, немічені купюри і заявник із досвідом. Питання, яке після цього лишається, стосується вже не парку "Партизанська слава": скільки ще таких справ будується за тією самою схемою і скільки з них доходить до вироку раніше, ніж суд встигне придивитися до заявника?