Стоянка на землі Києва може вести до родини ексголови Держекоінспекції Андрія Мальованого

Стоянка на землі Києва може вести до родини ексголови Держекоінспекції Андрія Мальованого

За стоянкою на комунальній землі Києва вартістю 24 мільйони гривень може стояти компанія, раніше пов'язана з родиною ексголови Держекоінспекції Андрія Мальованого.

Формальний бік історії виглядає так. Поліція повідомила про підозру 37-річному директору приватного товариства, який, за версією слідства, огородив понад 3000 квадратних метрів комунальної землі у Подільському районі, встановив ворота, КПП та охорону й використовував територію для паркування. Тобто шматок міста просто обнесли парканом і почали заробляти на ньому так, ніби питання власності вирішується встановленням шлагбаума.

Окрема деталь, яка виводить сюжет за межі звичайного самозахоплення: частина ділянки розташована в охоронних зонах енергетичних об'єктів і джерел питної води. Ринкову вартість землі оцінили у понад 24,1 мільйона гривень.

Поліція офіційно назву підприємства не розкривала. Але сукупність відкритих даних із високою ймовірністю вказує на ТОВ "Будінвестгрупп" і майданчик на вулиці Мостицькій, 4.

І ось тут починається найцікавіше. Нині компанію через британську LIPKY GROUP LP контролює Денис Грицюк. Однак до 2022 року половиною товариства володіла дружина Андрія Мальованого, колишнього голови Державної екологічної інспекції та посадовця КМДА.

Виходить конструкція, знайома до болю. Земля комунальна, паркан приватний, компанія захована за британським партнерством, а в нещодавній історії власників проглядається родина людини, яка очолювала орган, покликаний, серед іншого, наглядати за використанням земель та охоронних зон. Той факт, що частка дружини ексчиновника зникла з товариства саме до 2022 року, питань не знімає, а радше додає: кому і навіщо знадобилося перевдягати власність у британську юрисдикцію.

Відповіді на ці питання тепер шукатиме слідство. Підозра директору вже є, і від того, чи зупиниться справа на 37-річному виконавці, чи дійде до тих, хто стояв за майданчиком на Мостицькій усі ці роки, залежить, буде це історія про покараний паркан чи про покарану схему.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Олег Горецький про медіацію: чому конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок

Ми звикли думати, що йдемо в конфлікт заради справедливості. Що коли ми праві — треба стояти до кінця, довести свою правоту, домогтися, щоб винний поніс покарання. Ця логіка здається настільки природною, що ми майже ніколи її не ставимо під сумнів. Але практикуючий медіатор і кандидат юридичних наук Олег Горецький пропонує подивитися на суперечку тверезіше — з погляду прагматика, а не борця за принцип. Свою позицію він розгорнув у резонансному матеріалі «Конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок», який ліг в основу його книги «Сам собі медіатор» — посібника, що вчить рахувати, а не реагувати.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.