🔒 На території Київського річпорту працює пункт прийому металобрухту “Балкер”🔒 На території Київського річпорту працює пункт прийому металобрухту “Балкер”🔒 На території Київського річпорту працює пункт прийому металобрухту “Балкер”

🔒 На території Київського річпорту працює пункт прийому металобрухту “Балкер”

За адресою вул. Електриків, 26, на землі Київського річкового порту діє підприємство “Балкер”, яке спеціалізується на оптовій торгівлі відходами та брухтом.

📌 Контекст:

  • На цій території також розташовані активи підсанкційного російського олігарха Костянтина Григоришина та його давнього бізнес-партнера Леоніда Півоварова. Вони через ПАТ “Укррічфлот” продовжують працювати з перевалкою та намивом піску.

  • Поруч, на вул. Електриків, 14, знаходиться ДП “Укрводшлях”, яке регулярно користується послугами підприємств, афілійованих із Григоришиним і Півоваровим.

📌 Що відомо про “Балкер”:

  • Компанію заснував у 2003 році Андрій Андрейчиков, який залишається її власником і директором.

  • Юридична адреса — Кропивницький, хоча сам підприємець мешкає в Одесі.

  • За даними звітності, у 2024 році компанія отримала майже 1,5 млрд грн доходу, а за два квартали 2025-го — понад 825 млн грн. При цьому статутний капітал підприємства становить лише 18 500 грн.

  • Серед партнерів вказані ArcelorMittal, “Дніпроспецсталь”, “Інтерпайп” Віктора Пінчука та “Метінвест” Ріната Ахметова. Формат співпраці офіційно не уточнюється.

📌 Біографія засновника:

  • Народився в Ризі, дитинство провів у придністровській Рибниці.

  • У 90-х роках працював у сфері вторинних ресурсів в Одесі, очолював компанії “Ферко”, “Нельс” та “Вторресурси”.

  • У 2000-х в Україні ринок металобрухту залишався під впливом організованих угруповань та корумпованих чиновників. Це ставить під сумнів можливість розвитку бізнесу Андрейчикова без контактів із кримінальними структурами.

📌 Громадська діяльність:
Андрійчиков також очолює галузеве об’єднання — громадську спілку “Українська асоціація вторинних металів та ресурсів”, де ключовим учасником є його ж ТОВ “Балкер”.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Олег Горецький про медіацію: чому конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок

Ми звикли думати, що йдемо в конфлікт заради справедливості. Що коли ми праві — треба стояти до кінця, довести свою правоту, домогтися, щоб винний поніс покарання. Ця логіка здається настільки природною, що ми майже ніколи її не ставимо під сумнів. Але практикуючий медіатор і кандидат юридичних наук Олег Горецький пропонує подивитися на суперечку тверезіше — з погляду прагматика, а не борця за принцип. Свою позицію він розгорнув у резонансному матеріалі «Конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок», який ліг в основу його книги «Сам собі медіатор» — посібника, що вчить рахувати, а не реагувати.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.