Льовочкін повертає контроль над Київміськбудом: як це працює

Льовочкін повертає контроль над Київміськбудом: як це працює

Муніціпальний холдинг «Київміськбуд» отримав нового голову правління – Нікіфорова Дмитра Юрійовича. За ланцюжком бізнес-зв'язків це призначення веде до людини, яка контролювала холдинг останні 14 років – Сергія Льовочкіна.

Ланцюжок зв'язків

Розплутати схему допомагає Єдиний державний реєстр. Нікіфоров разом з Єршовим Артемієм Михайловичем заснував низку компаній: ТОВ «ФК «САТО», «ОПТ МІНУСІС ТРЕЙД 200», «АТ МАРКЕТ», «ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ». Згідно з публічними даними, Єршов надав Нікіфорову позику на суму $123 тисячі – деталь, що підтверджує тісноту їхніх ділових стосунків.

Сам Єршов – давній партнер Льовочкіна. Вони разом навчалися, а згодом заснували ТОВ «ІСТ-ВЕСТ ФІНАНС». Зараз бенефіціаром цієї компанії значиться сестра Льовочкіна – класична схема виведення активів за межі прямої видимості.

Таким чином, маємо чіткий ланцюжок: Київміськбуд → Нікіфоров → Єршов → Льовочкін.

Дванадцять років Кушніра

Льовочкін контролює «Київміськбуд» з 2010 року. Президентом холдингу протягом 12 років був Ігор Кушнір – призначенець часів Льовочкіна та Андрія Кравця, який за Януковича займав посаду глави Адміністрації президента.

Період керівництва Кушніра залишив у балансі холдингу проблеми, які оцінюють приблизно в 20 мільярдів гривень. Водночас сам Кушнір, за даними журналістських розслідувань, придбав приватний літак, яхту та нерухомість на Лазурному березі вартістю близько $20 мільйонів. Посаду він залишив без жодних юридичних наслідків.

Сімейні династії в Київраді

Синів як Кушніра, так і Кравця можна знайти серед депутатів Київської міської ради. У цій же раді діє власна фракція, афілійована з Льовочкіним – її очолює людина, яка за часів Януковича представляла інтереси олігарха в київській владі.

Що це означає для Києва

Повернення до старої моделі управління муніципальними активами – погана новина для міста. «Київміськбуд» – це не просто будівельний холдинг, це механізм розпорядження землею, підрядами, міським майном. Якщо контроль знову перейшов до людей зразка 2010-х, варто чекати продовження старих схем.

Міська влада мовчить. Депутати, які мали б контролювати муніципальні підприємства, нічого не коментують. А ланцюжок Нікіфоров-Єршов-Льовочкін залишається у відкритому доступі – для тих, хто вміє читати реєстри.


Інформація про бенефіціарів компаній та зв'язки між ними – у публічному доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Олег Горецький про медіацію: чому конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок

Ми звикли думати, що йдемо в конфлікт заради справедливості. Що коли ми праві — треба стояти до кінця, довести свою правоту, домогтися, щоб винний поніс покарання. Ця логіка здається настільки природною, що ми майже ніколи її не ставимо під сумнів. Але практикуючий медіатор і кандидат юридичних наук Олег Горецький пропонує подивитися на суперечку тверезіше — з погляду прагматика, а не борця за принцип. Свою позицію він розгорнув у резонансному матеріалі «Конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок», який ліг в основу його книги «Сам собі медіатор» — посібника, що вчить рахувати, а не реагувати.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.