Ігор Кушнір став одним із героїв розслідування про київську будівельну мафію

Ігор Кушнір став одним із героїв розслідування про київську будівельну мафію

Ігор Кушнір, який відзначився нещодавно абсолютно огидним прикладом реального стану речей у сфері будівництва:

 

 

Виявився не таким простим, як здається.

Виходячи з розслідування Бігус Інфо, Кушнір не остання людина у будівельній мафії, і саме через нього тепер проходять усі ті схеми, які раніше курирував одіозний Микитась.

Не вперше здивував той факт, що такі злодійські сходняки відвідує голова фракції Слуга народу - Давид Арахамія.

Зрозуміло, що він випадково опинявся там де вершаться темні справи.

Але як він пояснить той факт, що ніхто інший, як мінімум із його фракції, там жодного разу не з'являвся?

 

 

 

 

 

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Олег Горецький про медіацію: чому конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок

Ми звикли думати, що йдемо в конфлікт заради справедливості. Що коли ми праві — треба стояти до кінця, довести свою правоту, домогтися, щоб винний поніс покарання. Ця логіка здається настільки природною, що ми майже ніколи її не ставимо під сумнів. Але практикуючий медіатор і кандидат юридичних наук Олег Горецький пропонує подивитися на суперечку тверезіше — з погляду прагматика, а не борця за принцип. Свою позицію він розгорнув у резонансному матеріалі «Конфлікт — це не про справедливість, а про рахунок», який ліг в основу його книги «Сам собі медіатор» — посібника, що вчить рахувати, а не реагувати.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.